Пятница, 18.08.2017, 08:02 | Приветствую Вас Гость

УНІВЕРСАЛЬНА ГАЗЕТА

Главная » Статьи » Мои статьи

Слово на захист Президента і України

Слово на захист Президента і України

Зразу на кількох сайтах, опублікована провокаційна книга про концтабірне минуле А.Ющенка. Маловідомий ізраїльський публіцист Ю.Вільнер, однозначно, на замовлення, вилив кілька бочок бруду на батька чинного українського Президента. Вже зрозуміло, що  публікація відбулася за щільної підтримки спецслужб. Чергова підла атака на Україну і її владу почалася! Будемо вживати контрзаходи, чи знову перелякано промовчимо? Цікава реакція популярного сайту «Тема» Олега Єльцова. Спершу добросовісно передрукував ту дивну книгу, потім дав не менш дивне спростування:

Читатель прислал на «ТЕМУ» собственную рецензию на книжку Юрия Вильнера о судьбе рядового советской армии Андрея Ющенко, плененного фашистами, а позже рассказавшего свою жизнь офицерам Смерша. Читатель заявляет, что утверждения Вильнера ни на чем не основаны – это мысли вслух и не более. Публикуем его заметку для соблюдения плюрализма мнений. Об авторе заметки известно лишь, что его толи фамилия толи ник – «Луганский», а еще – он бывший оперативный сотрудник, интересующийся литературой о Второй мировой войне.


Меня нельзя причислить к поклонникам Президента и его политической силы. Я уже не говорю о БЮТ.... И все же, прочитав на «ТЕМЕ» разбитую на пять частей книгу-исследование Юрия Вильнера, позволю себе не согласиться со ВСЕМИ его доводами о предательской деятельности отца Президента Ющенко.

Поводом и основанием для этого явилась прочитанная мной книга О.С.Смыслова "Генерал Абакумов", всесильный хозяин Смерш" (издательство "Вече" г.Москва, 2005 год). А теперь – конкретно: о чем хочется спорить с Вильнером.

1. После многочисленных побегов из плена фашисты не расстреляли Андрея Андреевича Ющенко. Но ведь сам автор книги подтверждает тот факт, что с 1943 года немцы относились к советским военнопленным не как в 1941, а как, извините за сравнение, к дефицитной рабочей силе.

2.К лету 1945 года на территории СССР действовало 43 спецлагеря и 26 проверочно-фильтрационных лагерей СМЕРШ. На территории Германии и Восточной Европы действовало еще 74 ПФЛ и 22 сборно-пересылочных пункта. В состав проверяющих включались сотрудники СМЕРШ, которые знали свое дело. К тому же им не составило бы труда перепроверить показания Ющенко по живому и в живую. Поверьте мне как бывшему сотруднику операппарата. И тем не менее автор книги пытается навязать нам мысль, что в СМЕРШ работали недалекие дилетанты, которых можно было обмануть вымышленной автобиографией, украшенной фактами голодной молодости. К тому же автора книги, претендующей на серьезность и научность, почему-то не насторожил тот факт, что стиль и СПОСОБ написания А.А.Ющенко своей автобиографии явно не совпадает с его уровнем образования. Или этот факт удобен для Вильнера, преследующего цель дискредитации военнопленного советского воина? А ведь можно предположить, что А.А.Ющенко в числе других военнопленных просто спасал свою жизнь от СМЕРШ...

3. Не меньше возражений вызывает тезис автора «А.А.Ющенко - агент-провокатор». Не секрет, что на каждого агента оперативного аппарата заводится так называемое личное дело с последующими учетами. Как себе объясняет автор книги то обстоятельство, что являясь агентом абвера, А.А.Ющенко нигде не засветился в документации абвера либо гестапо накануне краха фашисткой Германии? Или это был такой ценный агент, что оперативные работники указанных ведомств, спасая свою жизнь от стремительно наступающих союзных войск, не проигнорировали в критической ситуации требования режима секретности и добросовестно уничтожили всю документацию, касающуюся Ющенко? Сомнительно. Кроме того, по теории Вильнера не ясно что делать с сотнями свидетелей "преступной деятельности А.А.Ющенко" со всех концлагерей и лагерей военнопленных, в которых он содержался. Неужели и они на 100% были ликвидированы, и советский СМЕРШ не обнаружил в живых ни одного из них?

Подытоживая, замечу, что по моему мнению Юрий Вильнер написал увлекательные размышления вслух и не более. Все его предположения- неаргументированная болтовня, способная привести к очередному витку нагнетания политических страстей в Украине. Прочитав толи книгу толи брошюру Вильнера, я ничего кроме досады не ощутил. Со мной так случается, когда попадается «исследование», не основанное на фактических данных. Возможно это единственная проблема в стране, в которой виновен человек по фамилии Ющенко...

http://tema.in.ua/article/3190.html

Вже почалося кілька журналістських розслідувань, до яких довелося долучитися і журналістам сайтів «Музеї України» і «Нова Січ». Вже відомо, що скоріш за все, Вільнер – це колективний псевдонім штатних співробітників ізраїльських і російських спецслужб. (Якщо ні – хай спростують!). Взагалі, говорити щось конкретне, про ту напівміфічну книгу важко. Друковану версію ніхто не бачив. А от Інтернет-версію, дружно розповсюдили сайти структур, аж занадто близьких до інших, набагато менш відкритих організацій…

Зрозуміло, в інформаційному просторі, моментально почалася спланована піар-кампанія очорнення України, нашої вищої державної влади. Зразу вигулькнула, дуже сумнівна історія, про продаж якихось ляльок Гітлера… На нашу державу, терміново навісили важкі компроматні факти якогось нацистського бруду. А чому не поцікавитися, що продають на антикварних торгах в Росії? Чи в США? Ізраїлі?

 На жаль, державні структури, які повинні моментально реагувати на подібні випади, що псують міжнародний імідж України у світі, традиційно, якось затравленно, мовчать. Між тим, ми ризикуємо багато чим… І Європа, і СОТ, і НАТО, і цивілізований вибір…

Залишаються самодіяльні інформаційні загони самооборони, що діють в мережі, на рівні рядових українських громадян. Між іншим, ми вже здатні дуже кардинально впливати на певні геополітичні події… Життя навчило…

Дуже можливо, що найближчим часом, в різних сегментах Інтернету, виникне кілька гучних дискусій – яка ж, все-таки, форма суспільного устрою в Ізраїлі і Росії? Якщо знайдеться багато експертів, що дуже легко, спираючись на всім відомі факти і діючі закони, доведуть, що в Ізраїлі існує м‘яка форма  нацизму, а Росія давно стала країною з яскраво вираженими фашистськими ознаками? Що почнеться тоді?!!! Між іншим, кілька пробних шарів вже запущено. Реакція перевищила всі сподівання… Постійні відвідувачі одного популярного пресового ресурсу, це вже побачили…

А тепер, давайте уявимо, що протягом кількох днів, на голови читачів багатьох ресурсів, у кількох країнах, раптово вивалиться така концентрована доза «історичної правди», яку, між іншим, будуть жадібно читати мільйони людей, що доведеться терміново закривати всі оті РТР з НТВенами…

Це елементарні правила контрпропаганди. Чому в Українській державі, практично відсутній цей сегмент? Як, і практично задушена, контррозвідка? Може це один ланцюг?

Під час написання цих рядків, на одному популярному телеканалі, йде якась дивнувата програма, де до однієї купи вивалили ляльку Гітлера, Полтавську битву, Крути, книгу про батька Ющенка, НАТО… Україну радісно звинуватили у нацизмі… Герої видатні – якийсь Ганапольський, що грозить порвати всім пасть, якийсь нахабний пацан з ОРТ, одіозний Бузина… На Україну знову вилито бочки бруду! Наші журналісти, якось мляво відбиваються! Від чого? Що не можна перейти у наступ? Мало фактів прямого втручання Росії у наші справи? Хто пише сценарії подібних програм? Хто запрошує і підбирає учасників? Вірніше, питання треба ставити по іншому – а кому належать всі провідні українські телеканали? І як, за десяток років, можна настругати з бідної України, скільки бабла, що можна купувати найдорожчі будинки у Лондоні? Може про це слід порозмірковувати? Логіка зрозуміла?

І, про провокаційну книгу про батька чинного українського Президента.

Нещодавно, в Інтернеті, пройшли публікації про батька Путіна. Вірніше, про фотографії, де зображено начеб-то батька Путіна, під час подавлення повстання у Варшавському гетто. У козацькій фашистській формі угрупувань росіян, що служили Гітлеру. Офіційна реакція була відсутня. Писали книгу про батька Ющенка…

Можливо, до народу, повільно дійде суть цього геополітичного футболу. А наша влада почне на все це реагувати професійно. Почитайте книги радянських часів. Там всі ці штуки дуже детально описані!

І про роль історії в геополітиці. Історія – локомотив геополітики! А тепер подивіться на наших штатних істориків… Щось схоже на дрезину…

Автор цих рядків, багато років, займався розшуком радянських солдат і мирних громадян, що вважаються зниклими без вісті під час Другої Світової війни. Навіть був ініціатором створення Фонду пошуку, що діяв при газеті «Комсомольское знамя», за сприяння ЦК ЛКСМУ. Відновили імена тисяч людей. Навіть тоді, потрапити до Центрального архіву Збройних Сил СРСР у Подольську, де лежать картки на солдат, було складно. Зараз це, особливо для українців і іноземних громадян, майже неможливо. До звичайних статистичних карток!

У випадку з батьком Ющенка, є кілька документів, з особової справи СМЕРШ! Доступу до яких, і досі, практично ні у кого нема! СЕКРЕТНО! І де зберігаються ці справи, ніхто достеменно не знає. Можливо у Подольську, а можливо у таємничих архівах КГБ СССР…

Є ще гігантський архів у Арользені (ФРН). Там, матеріали на всіх військовополонених Німеччини. Доступ туди теж, чомусь, дуже обмежено. І в книзі ізраїльтянина, немає жодного документу німецької сторони… Як загадковий ізраїльтянин потрапив до секретних фондів спецслужб РФ? Ха-ха… Хто знайшов справу рядового А.Ющенка, і дозволив іноземцю не лише прочитати, а й зняти копії? Чи може, ізраїльтяни в Росії вже не іноземці? Думайте!

Висновки дуже невтішні. Якщо, будемо і далі проводити таку недолугу контрпропагандистську політику – програємо все. Перш за все, незалежність України. Якщо перейдемо у наступ, наживемо купу проблем. Але, скоріш за все, переможемо. У гіршому випадку, дехто не буде вести себе так нахабно…

Тисячі людей в Україні, аж занадто болюче, починають реагувати на підле очорнення України, її історії, приниження народу, нахабне знущання над нашим Президентом. Починаються дуже адекватні і не дуже, відповіді. І декому, варто дуже добре подумати, куди заведуть такі експерименти…

Тому, тільки вперед! Ще, знайшовся б хтось, хто пояснив би це українській владі… Можливо, народ справиться і сам. Не заважайте!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

 

Категория: Мои статьи | Добавил: ungaz (10.05.2008)
Просмотров: 618 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: