УНІВЕРСАЛЬНА ГАЗЕТА

Перековані козацькі шаблі

Перші документальні згадки про шаблю датуються десь Х століттям.

Ця зброя з‘явилася на Сході. Кочівники швидко поширили моду на шаблю багатьма регіонами.

Виготовляли шаблі у кількох країнах. Але, найбільших успіхів досягли майстри Туреччини і Персії.

Ніж, шабля, пістоль були основними бойовими знаряддями козаків.

Часто козаки ходили напівголими, голодними, але з розкішною зброєю.

Отримати шаблю справжній січовик міг лише двома шляхами – у спадок від батька чи діда, та здобути в бою.

Чим відомішим та заможнішим був козак, тим дорожча у нього була шабля.

Саме через Запоріжжя, козацтво, шабля прийшла у Московщину.

Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, що багато років вивчає зброю і історію козацької епохи, надіслав унікальні знімки нагородної, ЖАЛУВАНОЇ, шаблі, яка була надана царатом Донським козакам.

Мабуть під час першої хвилі еміграції, клинок опинився в США. Ймовірно, після смерті старих власників, діти чи онуки, продали зброю.

Дослідивши кілька подібних жалуваних екземплярів, отаман зрозумів, що всі вони перековані!

Якимось чином отримавши зброю, росіяни нанесли на леза свою символіку, написи…

Так козацькі шаблі перетворилися на жалувані. До речі, чимало росіян, що брали участь у розгромі Січі, були озброєні колишніми козацькими шаблями, що стали жалуваними!

У козаків існувало чимало спеціальних ритуалів для зброї.

Шабля повинна була прийняти козака. Воїн повинен був відчувати зброю.

Використовувалися магічні обряди язичників, характерників. Шабля проходила крізь вогонь, воду, землю… Задіювали якісь трави, древні заклинання і молитви…

Вороги відзначали, що козаки б‘ються як заговорені.

«Боплан звернув увагу на козаків-характерників - на Січі їх зазвичай було не більше п'яти-шести чоловік. Еліта війська Запорізького, вони володіли здатністю у прямому розумінні слова творити дива. «Заговорені» характерниками козаки-запорожці відважно розправлялися із закутим в лати військом супротивника — їх не брали ні меч, ні куля. Силою погляду характерник міг повернути назад ворожий загін і за допомогою стародавнього замовляння наповнити вітром вітрила козацької «чайки» при повному штилі. – пише Ю.Шилов.

Умів характерник і «відв'язувати від мертвяка». За козацькими повір'ями, убитий в бою ворог переслідував воїна, що потім уражав його, в житті, насилав на нього хвороби і невдачі. Тому перш, ніж почати лікування пораненого, характерник відправлявся в світ мертвих і давав убитому козаком ворогові викуп...

Щоб дізнатися, чи переможе Запорізьке військо супротивника, напередодні дальніх походів і великих битв маги-характерники удавалися до геомантії — ворожіння на землі: піднімалися на вершину найвищого в окрузі кургану, стежили за зміною напряму вітру і польоту птахів, роблячи лише самим зрозумілі висновки. У народі характерників інакше, ніж чаклунами, не називали: вважалося, що козак може обдурити самого біса. Як тут не пригадати колоритних гоголівських персонажів або героїв «Чорної Ради» Пантелеймона Куліша...»

Шабля стала головною героїнею багатьох легенд, пісень, дум, казок…

Перероблені козацькі шаблі, після знищення козацтва, стали дуже цінною нагородою, яку використовували в Російській Імперії багато років.

Зрозуміло, росіяни налагодили власний випуск холодної зброї. Але, всі подібні вироби мали чіткі знаки заводів і майстрів.

Жалувані ж шаблі, зроблені в маленьких майстернях , в основному, Туреччини, ніяких знаків не зберегли. Всі зображення, нанесені козаками, були затерті. Залишилися лише імперські.

Враховуючи цю інформацію, треба трохи під іншим кутом, глянути на доступні нам фотографії старої зброї.

Відкрили дуже важливу і цікаву сторінку історії.

Що буде далі?

Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України»

«Зброя їх — рушниця і шабля, инші мають короткий спис і стріли, але рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман», писав про козаків Старовольський 1628 р. Подібно характеризують козацьку зброю й инші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584 р. пише: «Зброя їх шаблі і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять». Боплян розказує, що в похід на море козак бере дві рушниці та шаблю.

Козацька порошниця з 1726 р. З «Історії» Грушевського.

Найважнішою козацькою зброєю була безперечно рушниця. Під Хотином 1621 р. «було 30.000 рушничних козаків, що могли ставати пішо, бо шаблі не всі мали». В 1651 р. під Берестечком: «шабля рідка, самопал у кожного». Тимто козаків називали й «рушничним військом». Ще більше — сучасники стверджують, що козаки в поході мали нераз і по дві рушниці, а то й більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці й самопали згадують нераз одні поруч одних, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не знаємо. Німець Вайнбер оповідає, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці «на зразок шотляндських». В 1637 р. є перша згадка про мушкети у козацькім війську.

З инших родів рушниць згадується яничарки (вперше 1638 р.). В 1720-х рр. «чудові» яничарки вироблювали, в селі Кубиче коло Башлі на Слобожанщині. Рідше чуємо про булдинки чи ґульдинки. Запорожці свої рушниці звали фузіями. У XVIII в. часто стрічаються пистолєти або пистолі, нераз чудово прикрашені сріблом. Пістолі носили за поясом або у шкіряних кобурах.

Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи лядунці, порох у звичайному розі або в порошниці.

Рушниця зробила непотрібним старосвітський лук. Вже 1619 р. при перегляді війська «майже всі були з вогненою зброєю, мало хто з луком». А що гетьмана Петра Конашевича прозивали Сагайдачним, і на відомій картині він змальований із луком та сагайдаком, — то це тільки лицарська прикраса. Козацьких лучників стрічаємо ще за Хмельниччини, але й тоді вже їх менше. «Це вже справа не з тою давньою Руссю, що тільки з луками та рогатинами ставала, але з грізним огнистим військом», писав воєвода Кисіль про армію Хмельницького.Тільки на Запорожжі лук тримався був іще до половини XVIII в., й запорожці славилися як чудові стрільці-лучники.

Шабля до половини ХVIII в була в козаків майже поширена як рушниця, але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою «ненькою рідненькою, панночкою молоденькою». Хоч шаблі на Україні були спершу різного роду й походження, то пізніше витворився український тип «козацької» шаблі, на жаль, досі основно не просліджений. Навіть найславніший дослідник запорозької старовини, Дмитро Яворницький, не вміє сказати більше, як те, що «шаблі вживали не особливо криві і не особливо довгі, середньої довжини 5 чвертей» (цебто 1.30 м.). Зразки шабель, які бачимо на ілюстраціях, вказують, що козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, похви прикрашені різьбою.

Досить поширений був у козаків спис (списа). В 1628 р. гетьман Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою «сімох татар убив списом, одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути». У повстанні 1637-1638 р. значна частина козаків ішла у бій із рогатинами і козацький табор був «рогатинами добре обострожений». У XVIII в. списів уживала козацька кіннота, особливо запорожці; була навіть приповідка: «козакові без ратища, як дівчині без намиста». Запорозькі списи, що збереглися до нашого часу, є з тонкого й легкого дерева, 3.5 м. завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб лекше було спис тримати. Деколи на вістрі списа була ще перекладина, щоб деревце не входило за далеко в тіло пробитого ворога.

Рідше стрічаємо боєві сокири й молотки, чекани й келепи: «козак козачий звичай знає, келепом по ребрах торкає».

Охоронної зброї, а саме панцирів, шоломів і под., уживала тільки козацька старшина, і то більше в репрезентаційних виступах ніж у боях.

Одяг

Козацький одяг до половини XVII в. був дуже різноманітний: таксамо як рябе було саме козацьке військо. Козаки-рядовики одягалися дуже просто, їх одяг не відрізнявся мабуть, нічим від селянського. Боплян в «Описі України» оповідає, що підчас походу на море козаки вдягають сорочки, штани, поганенькі свитки й шапки; тільки як добудуть добичу на ворогах, перебираються, бо «люблять гарно вдягатися». Австрійський посол Лясота 1594 р. каже, що козаки носили поверх плащі, які звалися кобеняками. Старовольський згадує 1628 р. грубі сорочки й киреї. Один німець, що бачив козацьке військо під Смоленськом 1633 р., описує: «хлопи всі однакові, в сірім одягу, рідко котрий в синім або червонім». Під Корсунем 1648 р. козацьке військо показалося здалека в білих сермягах. Таксамо козаки стародубського полку 1651 р. були «всі на добрих конях, у білих сермягах».

Узброєння козацького старшини. Пірнач, шабля, порохівниця, кресала і нагайка. З «Історії» Яворницького.

Різнородність убрань бачимо й на картинах козацького війська з 1620-1640 рр. Але вже тоді починає творитися типовий козацький одяг, вперше, мабуть, у реєстровому війську, що діставало однородне сукно на убрання. Як видко з одної картини Бопляна, козак носив каптан (жупан), довгий нижче колін, без ковніра, застебнутий густо ґудзиками, перепоясаний мягким поясом, деякого з лівого боку була причеплена шабля. Шапка була обшита футром, а дно у ній дещо звисало. У старшини футряна «околиця» при шапці була попереду розрізана дещо і шапку прикрашували пера, засаджені з боку. Знатний козак поверх жупана носив теж широку керею, підбиту футром, деколи з багатим ковніром.

У XVIII в. козацький одяг складався з двох головних частин, спіднього каптана і верхньої черкески або кунтуша. Але відрізняли вже одяг військовий від цивільного.

Каптан у війську був із сукна, короткий, сягав тільки дещо нижче колін, щоб лекше було вскочити на коня й марширувати вигідно; військові вправи відбували козаки у самих каптанах. Жупан був досить обтислий, поли заходили добре на себе; застібали його на гаплик або ґудзик при комнірі і перепоясували поясом. Щодо краски, то виборні козаки носили зразу червоні каптани, потім білі, компанійці червоні, пушкарі і жолдаки жовті. Старшина і цивільні люди носили жупани довільної довжини, різних красок і з різних матерій.

Поверх каптана військові носили черкеску, одяг досить обтислий, з фалдами позаду, з вирізаним комніром, підперезаний поясом; черкеска сягала нижче колін. Це був одяг, приписаний для війська нижчих ступнів. Старшина й цивільні урядовці носили кунтуш, значно довший від черкески з різноманітних матерій, з розрізаними рукавами, без пояса. Простим козакам аж до військового товариша взагалі не дозволяли вживати кунтушів.

Докладніші приписи про одяг «виборних» козаків видав гетьман Розумовський 1763 р.: каптан мав бути суконний, темносиній, з червоними вилогами, переперезаний червоним поясом; під ним білий півжупанок і білі штани; шапка з чорною, смушевою околицею й низьким дном, в кожному полку иншої барви, плащ синій. Чоботи бували різної барви. Компанійці носили зелену черкеску з червоними вилогами, під нею червоний жупан; шаравари їх були вузькі, а деколи штани, звані голянцями, чоботи короткі, шапки круглі