УНІВЕРСАЛЬНА ГАЗЕТА

Музейний спротив: На війні, як на війні!

Вже більше місяця  є новий міністр культури, і всіх хвилює: а що ж буде далі? Чи  продовжить він руйнівну політику Кулиняка, Вінграновського, Вечерського та Сердюк, чи, може, позбавить українську культуру цього потворного явища? Такими питаннями переймаються як ті, хто нахабно захопив місця звільнених ними професіоналів у провідних музеях України,  так і  ті,  кого названі чиновні монстри від культури безсоромно позбавили можливості чесно та віддано, як це вони  робили протягом багатьох років, працювати на ниві українського музейництва. Поки що названа команда чиновників, хоча й втратила свого ватажка, продовжує правити бал у захопленій нею музейній вотчині.

Міністра Кулиняка вже немає на посаді, а звільнення фахових керівників і працівників музеїв продовжується, і це дуже тривожний симптом. З незрозумілих причин не продовжено  контракт з  цілком успішним і авторитетним у музейних і громадських колах директором-ентузіастом  Глухівського заповідника, вже звільнено високопрофесійну    заступницю  з наукової роботи цього заповідника, яка стояла у витоків створення і розбудови музейних експозицій, яка разом з директором започаткувала і успішно проводила наукові конференції, видавала наукові збірки тощо. Без поважних причин не продовжено контракт і з фаховим, вправним директором Музею східного та західного мистецтва м. Одеси, а на його місце планується поставити дуже сумнівну особу, яка немає жодного відношення до мистецтва. Як показало життя, зі звільненням директора автоматично звільняють і професійних співробітників музеїв, замінюючи їх на своїх людей, кумів, родичів, «добрих» знайомих,  далеких не тільки від цих музеїв, а взагалі від культури. З музеїв Переяслава злочинно звільнено чи не всіх учнів Героя України М.Сікорського! А це ж знавці музеїв, переважно жінки передпенсійного віку, які віддали цій справі все життя і так само, як їхні звільнені колеги з інших музеїв України, складають золотий фонд нашої науки і культури. Та цей фонд цілеспрямовано і безжально нищать.Хто з можновладців стоїть за всім цим? Хто покриває  корумпованих  чиновників, які, нікого і нічого не боячись, методично чинять злочин за злочином  проти  нашої культури?

Зрозуміло, що зараз ця чиновна банда, побоюючись будь-яких  дій з відновлення закону і справедливості з боку Міністерства культури, всілякими шляхами  намагається очорнити роботу тих, кого вона звільнила і сподівалася  морально та професійно знищити.  Цікаво, хто саме підписав листа на захист  одіозного директора  Переяславського заповідника Довгошиї, часом не ті випадкові для музею, але потрібні йому люди, яких він набрав на місце звільнених фахівців? Цей явно сфабрикований лист, який славословить недолугого Довгошию, гучно заявлено від колективу музею, хоча  справжній колектив давно  повстав проти нього   і   відчайдушно бореться проти цього ставленика  чиновників  Кулиняки.

У мас-медіа з’явились явно замовні статті про нібито  «погану» роботу звільнених директорів та  науковців. Причому дослідження знаних у світі фахівців з науковими ступенями огульно критикують нікому невідомі журналісти, які не мають жодного уявлення про сутність проблеми. Наприклад, якась там Лана Самохвалова, що називає себе «керівником прес-служби телеканалу ТВІ», звинувачує  брутально звільнених учених Національного заповідника «Софія Київська»у «псевдонауковій брехні» через те, що вони своєю багаторічною і повністю безкорисною працею  довели 1000-річчя заснування Софії Київської, відзначене державою і ЮНЕСКО в 2011 р.  Їй, мовляв, стало «нестерпно шкода цього заповідника» через  «псевдонауковий заколот». Виявляється, у «псевдонауковості»  її переконало не особисте серйозне ознайомлення з проблемою, а лише «внутрішній документ апарату нового керівництва Софії». Цікаво, а хто ж познайомив її з цим «внутрішнім документом»?

Ця «професійна шанувальниця нашої спадщини» пише, що вона «не історик, і не археолог», але виносить свій вердикт там, де геть нічого на розуміє. Тобто я не читав, але скажу… Що ж, Самохвалова цілком виправдовує своє прізвище, хоча невіглаські міркування новоявленої «акули пера» про Володимира і Ярослава не підлягають жодній критиці, вони просто смішні!  Зате за ними проглядають вовчі вуха  такого ж, як вона сама,  «професійного» «нового керівництва Софії», поставленого за наполяганням   номенклатурного радянського академіка-ретрограда П. Толочка, у якого нібито «є більш серйозні аргументи». Чи знає вона, які саме? А які контраргументи опонентів? Навряд її туманне  посилання прямо вказує на того,  ким і навіщо замовлено  безграмотний опус «професійної шанувальниці», яка заплямовує  мундир чесної журналістики. Сподіваючись, що  «нове керівництво Софії» вдасться до «нового перегляду дати заснування Софії», оскільки 1011 рік є «маячнею і волюнтаризмом», вона прямо передає мрії тих, хто, претендуючи на монополію в науці, прагне перекреслити Указ Президента і рішення ЮНЕСКО. А робиться це для того, щоби встановити «свій» ювілей на кшталт помпезного  і абсолютно безпідставного 1500-річчя Києва. Бо П. Толочко за нього отримав і звання академіка, і посаду директора  Інституту археології, й інші преференції. Мабуть, залишаються ще якісь мрії…

А «нове керівництво Софії» в особі Сердюк між тим не дрімає, реалізуючи «під шумок» власні забаганки.  Вона вже схвалила на слухняній науково-методичній раді заповідника рішення про влаштування на заповідній території Софії дитячих майданчиків з будівництвом малих архітектурних форм, хоча це  категорично забороняється законом. І замовила цей проект не кому-небудь, а архітектурній майстерні Ю. Лосицького, дочку якого Сердюк взяла на добре оплачувану роботу. Таке неприпустиме «нововведення», хай і прикрите благими намірами щодо піклування про дітлахів, яким, мовляв, нема де гратися, обіцяє  комусь неабиякі кошти і відкати.

Якщо до цього часу музейний опір складався лише з інформування суспільства про те, що відбувається у музейній сфері, то зараз, не бачачи іншого виходу, маємо звернутися за підтримкою і виправленням ситуації до Верховної Ради, до громадських комітетів, які опікуються нашою культурою, нарешті,  до світової спільноти, бо вже і фахівців  провідних музеїв світу збурила руйнація фахових колективів українських  музеїв, з якими вони співпрацювали довгі рокиі мають добрі сосунки. Отже, на війні, як на війні!!!

 Комітет музейного опору.