Пятница, 15.12.2017, 18:45 | Приветствую Вас Гость

УНІВЕРСАЛЬНА ГАЗЕТА

Главная » Статьи » Мои статьи

Сергій Тігіпко та його "репертуар"

Сергій Тігіпко та його "репертуар"

Сергій Тігіпко та його ''репертуар''
Політичну арену будь-якої країни можна порівняти зі справжньою театральною сценою, на якій перед вдячним (або не дуже) глядачем розігруються справжні драми і трагедії, комедії і фарси. Але от у випадку з українською політикою більш доречним буде порівняння з цирком.


Тут знайшлося місце всім – політичним клоунам і економічним фокусникам, народним дресирувальникам і кримінальним еквілібристам. Але не варто обманювати зовнішньою хаотичністю і неузгодженістю їх номерів. У кожного "артиста" є своє амплуа, свої коронні номери і узгоджене місце в загальній програмі.

Іноді глядач відразу вгадує, хто перед ним, іноді – тільки після розвитку певних подій, а іноді роль того чи іншого персонажа залишається так і не зрозумілою. Однією з таких загадок на політичному манежі є всім відомий Сергій Тігіпко. З одного боку цього бізнесмена-політика знає кожен житель України, але з іншого боку – не знає майже ніхто. Постійно міняючи свої образи і ролі, союзників і ворогів, переконання і принципи Сергій Леонідович дотримується стабільності тільки в одному – рік за роком він все ближче підбирається до десятки найбагатших людей України.

Незважаючи на 14-річний стаж в українській політиці, єдиної думки з приводу того, на чиїй стороні грає банкір і які цілі переслідує, не існує і по сьогоднішній день, що в свою чергу породжує безліч теорій і припущень.

Роль "Вірний підданий". Деякі впевнені, що Сергій Тігіпко вірно служить Партії Регіонів і завжди був відданий лише їй і її лідеру. Доказом цього служить ряд незаперечних фактів. По-перше, Тігіпко, як і Янукович, входив в оточення Леоніда Кучми. У 2002 році, коли Янукович з подачі Леоніда Даниловича був призначений прем'єр-міністром, Тігіпко пересів в довгоочікуване крісло глави Нацбанку. Очевидно, що якби він не був сповнений покірності і вірності влади, не бачити йому цієї посади як своїх вух. Так само цілком ймовірно, що саме завдяки своїй політнадійності по закінченню двох років спільної роботи Тігіпко був удостоєний звання довіреної особи тодішнього кандидата в Президенти Януковича і очолив його передвиборний штаб.

Дочекавшись повторного приходу до влади Януковича і трохи пококетувати перед публікою, Тігіпко влився в біло-блакитні ряди, відчувши себе знову біля штурвалу країни.

Але у цієї версії більше супротивників, ніж прихильників. При більш ретельному розгляді взаємовідносин банкіра з Президентом стає зрозуміло, що далеко не все у них так гладко, а Сергію Леонідовичу більше підходить роль "Хлопчика для биття". Приміром, можна згадати події 2004-ого року, коли з подачі Віктора Федоровича, який займав у той час посаду прем'єр-міністра, замість Тігіпка на посаду глави НБУ був призначений Володимир Стельмах. Тоді Янукович публічно заявив, що "це рішення буде на користь держави. Він (Стельмах) на голову вище як фахівець, ніж пан Тігіпко. Подібна образа ну ніяк не вкладається в рамки партійної дружби.

Подібна історія повторилася і в 2010-му, коли указом того ж Януковича Тігіпко був знятий з посади віце-прем'єра з питань економіки і призначений міністром соціальної політики, а фактично – понижений у посаді. Більше того, саме на "молодого і енергійного політика" влада повісила авторство всіх непопулярних реформ. Офіційно саме йому належить авторство злощасного податкового кодексу, що викликав відоме бурхливе протистояння підприємців. І саме т його імені розробляється законопроект про пенсійну реформу, який, ще не встигнувши народитися, вже наробив стільки шуму. І новий митний кодекс теж Тігіпко готує. І як він тільки скрізь встигає?

Розрахунок влади простий і очевидний – в разі надмірного невдоволення населення непопулярними реформами, вони легко і демонстративно позбудуться від "винуватця" заворушень. Згадаймо тільки, що в момент максимального соціального напруження, викликаного Податковим кодексом, Азаров публічно звинуватив у виниклому конфлікту саме Тігіпка, мовляв, це все його недоробки. Також історія неодмінно повторитися і з наступними реформами.

Навіщо цей цирк Тігіпка? Підставлятися і отримувати шишки за те, до чого він в принципі не має жодного стосунку? А логіка в його діях все ж є. Сергій Леонідович тільки й мріє про те, що б його звільнили, щоб потім з іміджем незрозумілого стратега, реформатора і народного мученика в'їхати спочатку до парламенту, а потім і на жадану Банкову. Тому чим гірше дана ситуація – тим краще!

Є у Тігіпка і ще одна роль, про яку багато хто здогадувалися, але мало про це замислювалися – роль "слуги Її Величності". Якщо хто забув, у 2008 році Юлія Тимошенко оголосила про призначення Тігіпка своїм радником. У той же час, на пару з Прем'єром він став співголовою новоствореної Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів. Подібне призначення викликало сильне здивування, адже багато пам'ятали історію, як стоячи на Майдані в 2004 Юлія Володимирівна на прохання Віктора Ющенка включити в список бунтівників і ворогів народу Тігіпка відповіла: "Це занадто дрібнувато. ВІН такий, на "побігушках" там просто. ВІН навіть на зрадника такого, повноцінного не тягне! ".

Але "молодий і енергійний політик" стерпів і це приниження. Адже знав, заради чого терпить. А задум його був дуже прозаїчний – все теж жадане крісло голови НБУ. У той час, коли Сергій Леонідович був радником Тимошенко, БЮТ з його згоди виступив з ініціативою змістити Стельмаха і повернути на його посаду Тігіпка. Сергій Леонідович як радник прем'єра тоді особисто вів переговори з депутатами. Але ініціатива провалилася і Тігіпко звільнився з посади радника голови КМУ за власним бажанням.

Але на цьому його підданство Тимошенко не закінчилося. На думку більшості українських політологів, Сергій Тігіпко брав участь у президентських виборах 2010 на стороні Леді Ю. У нього було два завдання: по-перше, грати на електоральному полі лідера перегонів – Віктора Януковича, запозичивши його основні позиції. По-друге – створити іміджеву конкуренцію Арсенію Яценюку. У нагороду за свої послуги перспективний політик повинен був перетворитися на справжнього політика, зайнявши ні багато ні мало крісло прем'єр-міністра.

Зі своїми обов'язками Тігіпко впорався на відмінно, але ось Леді Ю його серйозно підвела. Тому політику довелося зменшити свої амбіції, переглянути плани і погодитися на запропоновану йому роль "хлопчика для биття".

Якщо все піде саме так, як планує Сергій Леонідович, то вже зовсім скоро ми з вами станемо свідками його звільнення / відставки з Кабміну, потім проходження до Парламенту на найближчих виборах, а далі в осяжному майбутньому – знову головою Нацбанку. Адже про що ще може мріяти банкір?

Петро Давиденко
Категория: Мои статьи | Добавил: ungaz (06.03.2011)
Просмотров: 304 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: