Пятница, 29.03.2024, 00:29 | Приветствую Вас Гость

УНІВЕРСАЛЬНА ГАЗЕТА

Главная » Статьи » Мои статьи

ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ ЛИЦАР УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТИЧНОГО ДУХА - МИКОЛА ПЛАВ’ЮК

ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ ЛИЦАР УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТИЧНОГО ДУХА - МИКОЛА ПЛАВ’ЮК

"Це символ для незалежної України, який поєднував державницьку спадщину, що її  має       Україна за кордоном, і відродження української державності у наші часи", - сказав проф. Київсько-Могеля. академії Ігор Срібняк в інтерв’ю ВВС Україна.

         Протягом свого життя серед українців Покійний знаходив світло навіть там, де навкруги здавалося сама темрява і іскри там не було видко. Був це зразок під небосхилом одим із провідних українських діячів, який вмів безконфліктово второвувати своїм словом і ділом «українській правді пить». Немов той легендарний Мойсей Микола Плав’юк намагався вивести свій народ з неволі на твердий прозорий шлях, з того істоторичного віражу, який зготовила нам доля.

На панахиді М. Плав'юка у свому пращальному слові Ярослав Білаш, між іншим сказав такі знаменні слова; « Плав'юк був протягом свого життя не лише одним з найкращих синів українського народу. Він завдяки  своїй невтомній праці став  своєрідним батьком того народу, - тут на поселеннях і там в рідній Україні.

Для нього, провідне гасло українського націоналізму не було пустим звуком, - Здобудеш українську державу, або згинеш в боротїбі за неї! –  цей клич був його життєвий дороговсказ».

Епікур колись казав; «Поки ми живемо, смерті немає. Як тільки вона приходить, уже немає нас». Не вдалося  розминути із смертю  Миколі Плав’юку, який для всіх нас становив взірець виняткової чесної всесторонної доброї людини, яка так безмежно жила інтересами своєї нації. Лише наша пам’ять про Покійного і ласка Милосердного Бога, може винагородити його безмежну відданість, за його труд і зусилля які він  поклав на вівтар своєї України. Його палку любов до свого народу найбільш глибоко передає зміст його книги «Україна життя моє».

Микола Плав’юк народився 5 червня 1925 р. в українській селянській  родилі у селі Русів Снятинського повіту на Івано-Фанківщині. Навчався в Русівській публічній загальній та Снятинській середній школах. В 1941 р. вступив в ряду юнацтва ОУН, із того часу починається його глибока і віддана патріотична діяльність, яку зупинила неублагана смерть. В 1943 р. закінчив Снятинську державну торговельну школу. З наближенням фронту в 1944 р. подався на еміграцію і через Австрію переїхав у Німеччину, де за дорученням організації в березні 1945 р. вступив у ряди Другої дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуда, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії.

Кінець війни застав М. Плав'юка в Західній Чехії, де дивізія потрапила в полон до американців. Вийшов з полону у 1946 р. дістався до Мюнхену, де закінчив українську гімназію і зразу  відновив свою діяльність у Пласті, до якого вступив ще на рідних землях. Він на Івано-Франківщині був членом і працював в підпільному Пласті, відтак з пластом був пов’язаний майже ціле своє життя. Виконував обов’язки Крайового Коменданта УПЮ Канади, був заступником Голови ГПБ і Головний Булавний УПС і належить до куреня «Лісових Чортиів». В Нмеччині в 1948 році пізнав п. Ярославу і з нею одружився. В тому перйоді він активно діяв в студентському ідеологічному товаристві національного солідаризму «Зарево». Продовжував навчання і у 1949 р.  закінчив Мюнхенський університет, отримавши кваліфікацію економіста.

Отримавши згоду на дальшу еміграцію у 1950 р. Микола з дружиною переїхав  до Канади. У 1954 р. закінчив Університет Конкордія в Монреалі. В тому перйоді активно діяв в Українському національному об'єднанню (УНО) і у 1956 р. на з'їзді Канади М. Плав'юка обрано заступником Голови Президії УНО, а з 1959 р. став він Головою цього товариства. За його ініціятивою було створено громадське об'єднання під назвою Ідеологічно споріднені націоналістичні організації (ІСНО). У 1964 р. на установчому з'їзді ІСНО був обраний першим Головою Проводу цього об'єднання і очолював цю організацію до 1979 року. Працюючи на громадській ниві Плав'юк чинив колосальні зусилля, щоб в діаспорі на тлі  українських громадських організацій та церков створити надбудову світового значення, яка б допомогла в змаганнях за відновлення української державности. В результаті тих зусиль 16-19 листопада 1967 р. в Нью-Йорку відбувся Конгрес, в якому взяли участь 1003 делегатів з усіх країн української діаспори і обрано Президію Світового Конґ. Вільних Укр. (СКВУ) на чолі з президентом  - о. В. Кушніром, на ген. Секретара обрано Миколу Плав'юка. Вирішено, що постійний осідок СКВУ буде в м. Торонто.

У 1973 р., на другому Світовому конгресі, Плав'юка обрано першим віце-президентом, а у 1978 р., на третьому з'їзді, став президентом СКВУ. В цій світовій надбудові Плав'юк дав себе пізнати, як розумний і виважений політик, людина високо освічена, яка здатна виконувати найбільш відповідальні загальнонаціональні завдання. Після смерті О. Штуля-Ждановича в 1977 р., коли ОУН очолив Д. Квітковський, Плав'юк обійняв посаду заступника Голови  Проводу українських націоналістів (ПУН), а від 1979 р, він не змінно на з'їздах обирався Головою ПУН. У 80-х рр., коли  головно з Польщі прибула до Канади група молодих емігрантів, Плав’юк і його близький дриг д-р В. Верига не лише служили радою для новоприбулих, але і виявляли конкретну допомогу в різній формі.  На сесії УНРади 1989 р. Плав’юк був обраний віце-президентом Української народної республики (УНР) в екзилі, а невдовзі, після смерті Миколи Лівицького, перебрав на себе повноваження президента УНР.

Під час урочистого засідання Верховної Ради України в Києві  22 серпні 1992 р.М. Плав'юк на чолі делегації ДЦ УНР взяв участь в урочистому засіданні Верховної Ради України в Києві, яку провадив Іван Плющ, де передав Грамоту ДЦ УНР Президентові України Леонідові Кравчуку із взаємоузгодженим формулюваннями, про те, що Україна, яка проголошена незалежною 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки. Щоб допомогти в закріпленю і у відродженні української  державності М. Плав’юк рішив переїхав на постійне життя до Києва.

У травні 1993 року в Ірпіню біля Києва проведено ХІІ Великий Збір Українських Націоналістів (перший легальний в Україні), М. Плав'юка поновно обрано Головою ОУН, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції як громадську організацію. Громадсько-політична діяльність Плавюка була в Україні надзвичайно активною. Він заснував і став Головою Фундації імені Олега Ольжича, Президентом видавництва імені Олени Теліги, зорганізував і видавав тижневик «Українське Слово», яке відіграло і відіграє велику виховну роль серед суспільства.

В тому місці слід наголосити, що М. Плав’юк був не лише автотором численних статей, нарисів, реценцій, декілька наукових праць і могографій, він понад усе був  прекрасним, вдумливим і талановитим проповідником, який влучно вмів прицизувати думки і надавати їм широкомаштабного значення. Брав він систиматично активну участь у міжнародних, державних та всіляких наукових та громадських сесіях, коннференціях і з’їздах. На яких його думка і голос мала незвичайну цінну  вартість.цінність.

На тих всляких зустрічах  Плав’юк висував цілу низки різних логічних проєктів і пропозицій, які здебільшого були реалізовані. Не спосіб поминути і того, що М. Плав’юк належав до того високого рівня політиків, який  ніколи не попадав в партійні  скрайнощі, а навпаки намагався класти мости зближення між братними роз'єднаними ОУН і спільно намагався випрацьовувати  політично-ідеологічну плятворму єдности в ім’я інтересів української нації і її державности.

Доказом цієї конструктивної діяльності може послужити факт, що голова Проводу ОУН (б) Стефан Романів з приводу смерті М. Плав’юка висловив глибокі співчуття родині померлого і цілому українському народові, які озвучено в засобах масового переказу. На похороні п. С. Романова, репрезентувала відома діячка п.Христя Бідняк. За ініціятивою покійного М. Плав’юка упорядковано матеріали про діяльність УНР розпорошені по багатьох архівах, музеях в Україні та за її межами. І за його заходами у 2008 р. створено у Києві музей Української народної республіки, який частково знайшов свій притулок в приміщенню колишнього будинку Центральної ради при вулиці Володимирській.

Крім того, Плав'юк робив заходи, щоб повернути в Україну біблотеку ім.Симона Петлюри з Парижа разом із документами, щоб вона там стала загальнонаціональним духовнум скарбом. Покійний мав настільки мужності, що систиматично відтверто і прилюдно критикував прихід до влади Віктора Януковича, вказуючи на його нездарність і шкідливу роботу, як президента України. Листа заслуг покійного Миколи Плав’юка доволі довга.

Мені вдалося лише наголосити на найголовніші відтинки праці Покійного. Додаймо, що Указом Президента України Л. М. Кравчука, з 18 травня 1993 року враховуючи визначні заслуги перед Українською державою, громадянина Канади Плав'юка Миколу Васильовича було прийнято до громадянства України. За  віддану і копітку працю і великі заслуги на українському громадсько-політичному полі в діаспорі Микола Плав’юк був нагороджений медаллю Св. Володимира Великого Світовим Конґресом Українців, і Шевченківською медаллю Конґресом Українців Канади. 1996 р. указом Президента України Леоніда Кучми – "За особистий внесок у розвиток української державности та за активну громадську та гуманістичну діяльність, Миколу Плав’юка нагороджено орденом За заслуги ІІІ-го ступеня. В 2007 р. указом Президента України Віктора Ющенка, Миколу Плав’юка – "Громадського і політичного діяча, президента УНР в екзилі 1988-1992, за самовіддане служіння українському народові, визначні особисті заслуги у відродженні незалежності України" - нагороджено орденом Князя Ярослава Мудрого І-го ступеня.

       Підбиваючи дуже загальні підсумки про Миколу Плав'юка, треба наголосити, що покійник був не лише взірцевим громадсько-політичної праці. Він також був добрим мужом пані Ярослави з якою вспільно в згоді прожив 64 роки і разом вони виховали четверо дітей - Ореста, Нестора, Уляну, і Оксану та дев`ять онуків і четверо правнуків.

Це лише ці найголовніші віхи громадсєько-політичного та родинного життя покійного, які освітлють його труд і славу, як на ниві громадського так і  родинного життя. Сумна вістка всіх нас болісно доткнула, коли рознеслася вона по ціломи світі, що з волі Всевишнього Бога  10 березня 2012 р. в м. Бурлінгтоні, біля Торонта в Канаді, на 87-му році життя відішов від нас на вічний спочинок передовий діяч, щиро віруючий християнин, батько, дідусь і вірний та відданий друг українців цілого світу. В середу  14 березня 2012 р: у Громадському Центрі УНО, 145 Evans Ave. Toronto, була виставлена його домовина протягом дня, для офіційного прощання і висловлювання співчуття горем прибитій засмученій родині покійного. Того ж дня 14 березня 2012 р. у вечір під проводом Єпископа Східної Канади Степана Хміляра в супроводі священиків о. Р. Панькова, о. Івана Труша, о. З. Вальницького, о.І. Сліпого та інших відбулася вечірня урочиста Панахида, при співучасті церковного хору, державних і організаційних та комбатанських прапорів при великому натовпі присутніх.

Миколу Плав’юка хоронено, як справді заслиженого державного діяча. Після закінчення Пнахиди з словами співчуття виступали; єп. С. Хміляр, М. Яковенко - виконуючий обов’язки голови ОУН, М. Хоменко – тимчасово повірений представник України в Канаді, Ярослав Білаш від УНО в Канаді та ін. На панахиді були також присутні духовні УПЦ, делегації різних організації, серед яких був Президент СКУ Євген Чолій, голова СФУЖО – Марійка Шкамбара та інші. Надійшло багато з різних кутків світу, від різних організацій і осіб письмові співчуття. 15 березня 2012 р. в греко-католицєкій церкві Святої Покрови 419 Пирл (Pearl), Street, Бурлінгтон о 10 годині ранку відбулася Свята Літургія, яку правили вище згадані священики. Відтак поховано тіло покійно Миколи Плав’юка  на українському цвинтарі Св. Володимира в Оквіллі, білля Торонта. Пращальне слово над могилою виголосив Микола Яковенко – виконуючий обов’язки голови ОУН.

А відта спонтанно під звуки бандури лунали патріотичні українські пісні і завершено похоронний обряд піснею  на слова Богдана Лепкого, «Видиш бреати мій, Товаришу мій, Відлітають сірим шнурком, Журавлі у вир, Кличуть; Кру! Кру! Кру! В чужині умру…»

Усі учасники похорону перейшли до Культурного центру на оселі Київ, де відбулася традиційна тризна, на якій приситні мали змогу почути додатково спогади з життя і діяльности Покійного. Вічна пам’ять поікійному  Миколі Плав’юку!

   ЯРОСЛАВ СТЕХ

Категория: Мои статьи | Добавил: ungaz (16.03.2012)
Просмотров: 652 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: