Пятница, 18.08.2017, 08:05 | Приветствую Вас Гость

УНІВЕРСАЛЬНА ГАЗЕТА

Главная » Статьи » Мои статьи

За державу гірко

За державу гірко


Фахівці знають відповідь на це запитання: музейна справа в Україні вкрай потребує державницького підходу й опіки. Ось як висловився з цього приводу учений-музейник зі світовим ім’ям, редактор часопису «Музеї України» Віктор Тригуб:— Вже котрий рік поспіль говоримо, пишемо нагору листи, в тому числі й про нагальність створення Державного комітету музейної справи з надійними важелями впливу на ситуацію та, нарешті, схвалення закону про недоторканність музейних приміщень і їхніх фондів, щоб зберегти від рейдерських зазіхань наші музеї.

Богослужіння у церкві Спаса на Берестові — пам’ятці архітектури XI-XIII століть — можуть завдати непоправної шкоди її унікальним фрескам.

Олена КОЩЕНКО.

Останніми днями політичний та культурницький простір нашої країни був наповнений подіями: мітинги, акції протесту, фінал Євробачення. Через це мало хто згадав, що на минулі вихідні припало ще одне свято: 1977 року 11-та генеральна конференція Міжнародної ради музеїв прийняла рішення про започаткування Всесвітнього дня музеїв, яке з 1978-го відзначається щороку 18 травня.

Скарбниці нації — так іще називають музеї. Саме вони є символічними оберегами історико-культурної та науково-природничої пам’яті народу. Вважається, що через музеї суспільство виражає й своє ставлення до віками надбаної спадщини. Тож чим їх більше, тим краще. Начебто нам є чим похвалитися: за кількістю музеїв Україна посідає перше місце у світі — їх близько п’яти тисяч. Для порівняння: в Польщі — 1075 музеїв, Австрії — 1600, Франції, Великобританії і Німеччині — десь по 2000, у Канаді — 2500, США — 3200. Водночас наша держава є однією з провідних у Європі за кількістю нерухомих об’єктів історико-культурної спадщини. Їх у нас понад 130 тисяч. Серед таких — і занесені до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО…

Однак не все так оптимістично, як на перший погляд може здаватись у дзеркалі загальнодержавної статистики. Музейні працівники б’ють на сполох, наводячи зовсім інші цифри і факти. Зокрема, дві третини всіх нерухомих об’єктів історико-культурної спадщини сьогодні потребують ремонту, а кожний десятий із них — в аварійному стані.

Буквально лихоманить і 470 музеїв державної та 4000 — комунальної власності, фонди яких загалом налічують понад 12 мільйонів експонатів. Першопричина — злиденне бюджетне фінансування. Більша його частина витрачається на зарплату працівникам, охорону та комунальні платежі. Про поповнення та належну реставрацію наявних музейних фондів навіть не йдеться. Тоді як у цивілізованих країнах половина бюджету вкладається в розвиток — спрямовується на збагачення фондів.

А ще тенденцією сьогодення стали крадіжки та підміни експонатів. Упродовж останніх трьох років із вітчизняних музеїв зникло понад три тисячі експонатів! Загальнонаціональні скарби масово «розповзаються» по чиновницьких колекціях. Власником картини з державного фонду, виявляється, можна стати, маючи в кишені посвідчення депутата чи урядовця. Механізм простий: державний службовець орендує цінну картину, щоб прикрасити робочий кабінет. Коли ж настає час її повертати, то оригінал дивовижним чином перетворюється на хоч і якісну, та все ж підробку. У згадці ще свіжий позаторішній скандал: два музейних полотна Миколи Глущенка, які «орендарі високого мистецтва» з Кабінету міністрів повернули в Національний художній музей, якраз і виявилися підробками. Ціна втрачених полотен — понад мільйон гривень. Заведено карну справу. Другий рік шукають винних. А скільки ще таких копій славетних майстрів пензля, а також архівних документів, що побували в руках «слуг народу», нині повернулися в музеї як «оригінали»? Цього ніхто не скаже.

Не дивина в нашому суспільстві і рейдерські атаки на музейні приміщення. В них часом беруть участь навіть церковники, які відбирають у «скарбниць нації» колишні культові приміщення, подекуди викидаючи експонати на вулицю. Навіть протести прихожан, не кажучи вже про атеїстів, до уваги не беруться. Приклади? Згадаймо хоча б історію захоплення «святими» отцями церкви Спаса на Берестові поблизу Києво-Печерської лаври, яка належала до державного заповідника і ще з 1990 року — у списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Ще — спроби виселити з приміщень на території Лаври чотири музеї заповідника, захоплення двох культових споруд у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», унаслідок чого було знищено два музеї…

Всі вищенаведені цифри і факти з життя (читай: фактично скніння) українських музеїв — обурливі. Питається: допоки так триватиме? Фахівці знають відповідь на це запитання: музейна справа в Україні вкрай потребує державницького підходу й опіки. Ось як висловився з цього приводу учений-музейник зі світовим ім’ям, редактор часопису «Музеї України» Віктор Тригуб:

— Вже котрий рік поспіль говоримо, пишемо нагору листи, в тому числі й про нагальність створення Державного комітету музейної справи з надійними важелями впливу на ситуацію та, нарешті, схвалення закону про недоторканність музейних приміщень і їхніх фондів, щоб зберегти від рейдерських зазіхань наші музеї. Та все безрезультатно — музеї продовжують знищувати. Звичайно, ми всі не складаємо рук, продовжимо боротьбу. Просто за державу гірко!

http://www.silskivisti.kiev.ua/18954/index.php?n=17791
Категория: Мои статьи | Добавил: rostik (24.05.2013)
Просмотров: 604 | Теги: За державу гірко | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: