УНІВЕРСАЛЬНА ГАЗЕТА

Зброя онука генерала Бабича

Продовжуються дивні події довкола імені онука колишнього отамана Кубанського козацтва Михайла Павловича Бабича – Валерія. Нагадаємо, що навесні 2007 року, пан В.Бабич раптово дивно захворів, впавши в кому. Перебував він у Пушкінському домі в США. До його сестри втерся в довіру такий собі пан Миронов, що отримав доступ до архіву Бабича, який довгий час очолював службу безпеки Казаческого народного освободительного движения, певних колекцій. У тому числі, старої зброї.

Потім були спроби російських спецслужб вивезти архів і колекцію. На заваді стали спецслужби США і України. Архів заарештували. Нині він повинен прибути в Україну…

Чимало питань викликає доля колекції зброї Валерія Бабича.

Як виявилося, там теж не все так просто.

Нам стало відомо, що деякі речі виплили в Росії! Більше того, пройшли через кілька аукціонів і вже опинилися в певних приватних колекціях!

Як таке могло статися?

Тільки нині, американські козаки звернули увагу на деяких  людей, яких обґрунтовано підозрюють у співпраці з НКВД-КГБ-ФСБ. Ось цитата з дивної статті, що вигулькнула одночасно на кількох козацьких форумах.

«В Рейхе случайностей не было по отношении к военнослужащим красной армии, а был закон один для всех - Arbeit macht Frei.

Видимо развед. органами НКВД всё это учитывалось и принималось во имя будущих целей.

А цели были таковы:

Получить любой ценой личные записи атамана Науменко, в которых хранились шифры захоронений золота Кубанской рады, а также заполучить регалии казаков, на которых имелись также пометки и ключи к расшифровке золотоносных карт.

Средства же были следующие:

Для выяснения достоверной информации о причастности генерала Науменко к захороненным сокровищам, были направлены на немецкую Кубань ряд агентов, выясняющие все движения всех кто мог, так или иначе, быть причастным к захоронению, произведённому в 1918 году. Одним из таких агентов был вышеупомянутый Николай Дубовский, который в будущем несколько раз почти что добирался до регалий, но бдительность казаков, которой были окружены регалии, не давала ему возможности осуществить своё задание.

После знаменательного разговора Николая Дубовского с Валерием Бабичем в 1969 году, Николай пропал на 20 лет, и появился только после смерти атамана Науменко и смерти супруга Натальи Вячеславовны, близ неё. К тому времени уже престарелая Наталья была рада появлению человека, который был свидетелем тех событий формирования казачества в Америке второй, послевоенной волны, в которых она принимала участие уже на территории США».

Дуже швидко фігуру Валерія Бабича ідентифікували з карколомними подіями довкола музею Кубанського козацтва, пограбованого у 2006 році, спецслужбами Росії. Більше того, стало зрозуміло, що Бабич збирав інформацію про золото Кубанської Народної республіки, захованого у 1918 році козаками! Коло замкнулося! Знову цитата.

«Правда товарищ Громов (отаман сучасного Кубанського козацтва, причетний до будівництва дамби на Тузлі), вероятно не учёл тот факт, что к моменту передачи архивов атамана Науменко на Кубань, в доме Натальи Вячеславовны побывал тот самый казак КНОД - Валерий Бабич, в своё время так проницательно выкупивший мутный рассказ Дубовского. Уже престарелый казак, понимая на какое преступление против всего казачества идёт дочь атамана, не нашёл никакого другого способа, как выкрасть личные записи атамана Науменко из дома Натальи Вячеславовны, и перебрав все документы, забрать все те зашифрованные записи, которые и являются ключами к расшифровке карт захоронений сокровищ. Для того чтоб Наталья Вячеславовна посчитала Валерия Бабича обычным вором, им были взяты и некоторые вещи атамана, которые были им возвращены Наталье, после тщательной ревизии шифров.

Валерий Бабич, работая много лет экспедитором по казачьему музею Ховвела, так же знал все те пометки, имеющиеся на самих регалиях, которые сложив с шифрованными записями и применив полученный результат на имеющиеся карты, не явилось трудом, но

это полагаю история уже будущих лет.

Наталья Вячеславовна, с полной уверенностью, что Валерий Бабич вернул похищенные им у неё документы из-за страха перед правосудием, продолжила свой триумфальный путь отдачи документов и вещей на Кубань» http://www.predistoria.org/index.php?name=Forums&file=viewtopic&t=923.

Мабуть слід сказати кілька слів про останнього царського отамана Кубанського козацтва Михайла Павловича Бабича.

Народився 22 липня 1844 року в станиці Нововеличківській Чорноморського війська. Кубанський козак. Закінчив Михайлівський Воронезький  кадетський корпус. Був на Кавказькій війні – отримав Георгійський хрест. Учасник Російсько-Турецької війни. Ахал-Текінської експедиції. У 1897 році призначений отаманом Єкатеринодарського відділу Кубанського Козацького війська. Отримав чин генерал-майора.

Зробив багато добрих справ, спорудив монумент Чорноморським козакам.

У 1914 році став генералом від інфантерії. 26 березня 1917 року, звільнений Тимчасовим Урядом і відправлений у відставку.

У серпні 1918 року, генералу Бабичу, більшовики, перебили прикладами, руки і ноги, знущалися, і ще живого, закопали у землю…

В квітні 1919 року, прах генерала перепоховали у Єкатерининському військовому соборі. Однак, більшовики, підірвали Собор… Його іменем названа вулиця у Краснодарі.

Як виявилося, трагічна доля очікувала і онука отамана – Валерія. Вічна йому пам‘ять!

Судячи з усього, детективи довкола деяких експонатів музею Кубанського козацтва, секретних козацьких архівів, козацьких регалій тривають. Спецслужби кількох країн ведуть безпрецедентне полювання на скарби Кубанської Народної республіки, загадки Запорізьких козаків. Скарб КНР продовжують вперто оцінювати у 150 мільярдів доларів…

А українські журналісти з маленьких часописів «Нова Січ» і «Музеї України», що випадково опинилися в епіцентрі всіх цих неймовірних подій, продовжують відслідковувати хронологію.

Щойно ми отримали набір фотографій старої зброї з колекції Валерія Бабича. Публікуємо. Чекаємо якоїсь інформації про архіви…

У нас виникло дивне відчуття, що навесні, поблизу Азовського моря, почнуться дуже масштабні археологічні дослідження…

Жаль, не вистачає всієї інформації! Міг би вийти розкішний пригодницький роман!

Хоча, міжнародне реаліті-шоу, теж непогано завернулося…

Чекаємо продовження!

Віктор Тригуб, редактор міжнародного козацького журналу «Нова Січ» і «Музеї України»